Львівська пересильна в'язниця №25

Збудована за зразком таборів ГУЛАГу восени 1944 р., на вимогу «СМЕРШ» 1 Українського фронту, за залізничним насипом, по лівому боці вул. Полтв'яної, 45 (тепер проспект Чорновола). Частково була використана територія гетто, яке діяло за німецької окупації по обох боках вулиці. Табір-тюрма мала 21 барак, була обнесена триметровим цегляним муром, який частково зберігся з північного боку.

З кінця 1945 р. тюрма перейшла у розпорядження Відділу виправно-трудових колоній (ОИТК) Управління НКВД, а з березня 1946 р. перебувала у підпорядкуванні УМВС Львівської області. Сюди звозили засуджених в'язнів з усієї Галичини, Буковини, Закарпаття. Тут формували ешелони для відправки етапів до стаціонарних таборів ГУЛАГу - в далеку Північ, на Схід.

Серед в'язнів «пересилки» значну кількість становили непрацездатні - хворі, виснажені та скалічені після тортурів у слідчих в'язницях, особи похилого віку, вагітні жінки. Були й поранені при захопленні, рани яких під час слідства не гоїлися. Таких в'язнів на етап не брали, вони місяцями залишалися на місці. Смертність була висока, особливо серед народжених тут немовлят і стариків. Були випадки самогубства, вбивства при спробах втечі. Антисанітарні умови та мізерне харчування також не сприяли виживанню. Камери розмірами 25-40 кв.м заповнювали до 60 в'язнів. Спати через брак місця вдавалося лише по черзі. Туалет справляли у камерах. Антисанітарні умови, голод, виснаження, тортури збільшували смертність в'язнів.

Нерідко для з'ясування якихось обставин слідчі різних в'язниць вдавалися до допитів уже засуджених осіб. Допитували їх прямо в «пересилці», від непокірних потрібні їм свідчення добували тортурами.

Перша знайдена пошуківцями в архівах УМВС документальна згадка про «повноцінну» діяльність закладу міститься в особовій справі Гриніва Василя Івановича, народженого в 1911 р. в с. Гринівка Богородчанського району Станіславської (тепер Ів.-Франківської) області. Зазначено, що він помер у вагоні етапного ешелону з Львівської пересильної тюрми, і тіло його для поховання здали на станції Харків 31.12.1944 р.
На початку 1947 р. не території в'язниці стала до ладу обласна лікарня МВС (поштова скринька №17). У книзі смертності цієї лікарні перший запис датований березнем 1947 р., останній - 28.04.1953 р. Останнє поховання з пересильної в'язниці зафіксоване 19.10.1954 р. «ОИТК МВД №25» була ліквідована 4.06.1955 р. Територія колишньої катівні була відведена під обласну лікарню інвалідів війни. З 1995 р. тут розміщують різні приватні бізнесові та розважальні установи, медичні установи.

Число загиблих у цих обох установах, складене з актів особових справ та лікарняної книги померлих, складає 1268 осіб. Серед них 17 немовлят. 83 зареєстрованих в'язнів померли на етапах.і на місце призначення не прибули. Не вдалося виявити документів про місця поховання 445 в'язнів, які померли чи загинули у пересильній тюрмі. Свідки стверджують, що у перші повоєнні роки їх закопували на цій же території, вздовж залізничного насипу. Пошукові роботи тут ще не проводилися. Про долю 36 в'язнів взагалі даних немає.

Як свідчать зазначені архівні документи, поховання померлих у різні періоди проводили на різних кладовищах: Янівському, Левандівському, Замарстинівському. На діючому Янівському міському кладовищі для цього виділялися спецальні місця - між могилами або на краях. У цвинтарну книгу такі поховання після війни не вносили, а за якийсь час ці місця відводили під нові цивільні могили, щоб і сліду від них не лишалося. На 49 полі львів'янка Дарія Коцур і литовка, які відвідують сусідні могили своїх родичів, досі таємно зберігають від підзахоронення одне з таких поховань, яке не має документального підтвердження. Вони доброчинно оформили і доглядають цю могилу. Левандівське цивільне кладовище, що біля церкви, давно недіюче. Свідки, опитані членами «Пошуку», вказують на кілька імовірних місць, відведених у цьому мікрорайоні для таємних поховань, але виявити ділянки поховання також не вдалося.

Замарстинівське спеціальне кладовище пересильної тюрми та обллікарні МВС виявлене за свідченнями очевидців, що підтвердили згодом і архівні знахідки. Пошуком встановлені 265 імен похованих там в'язнів, досліджені їх анкетні дані, звинувачення, вироки, лікарняні діагнози. Не вдалося лише отримати план розміщення номерних могил, такі документи досі залишаються під грифом таємності. Під час ексгумаційних робіт Львівський «Меморіал» виявив там у 1996 р. 20 останків, у 1999 р. ще 124. Вони урочисто перепоховані на Марсове поле Личаківського кладовища. Але не вдалося встановити, кого саме з наявного списку жертв удалося перепоховати. Дослідження кладовища вимагає продовження.