Свідчення злочинів.

Волинь. Українсько-польські конфлікти.

Уривок із протоколу від 21 квітня 1944 р. із свідченнями мешканки села Сагринь на Грубешівщині Анастазії Шуфель. Вона описує входження в село поляків і те, як вони з родиною втекли до сховища. Однак їх розшукали, ніби знали, де схрон:

«Батько вийшов із схрону й попросив, щоб дарували життя та залишили родину. Вони облаяли його вульгарно: „курва ваша маць, виходзіць, ми вас помордуєми, бо ви наших поляків мордуєцє"... Вийшло ще двох мужчин, мого чоловіка кузин і сусід. За чоловіками вийшла моя мама, за мамою наша комірниця вісімдесятилітня бабуся з дволітньою внучкою. Моя донька 12-літня на вид бандитів зімліла. Бандити наказали батькові віділляти її водою. Батько віділляв і дівчина прийшла до себе. Просила, щоб дарувати її життя і знов зімліла.

Бандити знова наказали її відрятувати. Знову прийшло дівча до свідомості. Просила, щоб дарувати її життя, бо вона молода і хоче жити. На цей раз я вийшла із сховища і просила, щоб не вбивали моєї дитини, що ми нічого не зробили злого, що ми нічого не винні, що ми тут живемо. Один з бандитів промовив: „ми ідзєми паресет кілометрув ту до вас жеби вас вшисткіх вимордоваць до ногі". В тому часі бандити стрілили в мойого батька, який скоро сконав, потім в мою маму. Після мами вбили кузина мойого чоловіка, а сусід вспів втекти.

Тепер приступили до моєї донечки, яка кинулась до мене на шию, просила простити її все. Цілувала мене, просила попрощати батька, ще раз звернулася до бандитів і просила помилування, але дістала кулю в шию. Я кинулася її рятувати, але бандити почали стріляти в мене. Дістала я три кулі... Дівчина сконала скоро. Банда думала, що зі мною вже кінець і кинулася до бабусі. Вбили її... Коли з нами покінчили, запалили хату й пішли. Я в той час зібрала всі свої сили, встала, попрощалася з донечкою, яка була мертва і поволі пішла до схрону».

Опубліковано: Український Альманах, 2005, Варшава, стор.196.